(Українська) Фактична перевірка – порядок допуску, проведення та оскарження результатів

Posted on by pkf

Sorry, this entry is only available in Ukrainian. For the sake of viewer convenience, the content is shown below in the alternative language. You may click the link to switch the active language.

Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

«Перевірка є способом реалізації владних управлінських функцій контролюючим органом як суб’єктом владних повноважень, який зобов’язаний діяти тільки на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України та законами України», Постанова Верховного Суду від 22.09.2020 у справі №520/8836/18.

Фактична перевірка (далі – ФП) – один з видів податкового контролю за діяльністю платників податків, який не передбачає попередження про її проведення та не вноситься в план-графік документальних планових перевірок! Проведення ФП без попередження може мати негативні наслідки для будь-якого суб’єкта господарювання (далі – СГ), оскільки немає часу на підготовку до такої перевірки.

Відповідно до пп. 75.1.3 Податкового кодексу України (далі – ПКУ), фактичною вважається перевірка, що здійснюється за місцем фактичного провадження платником податків діяльності, розташування господарських або інших об’єктів права власності такого платника. Така перевірка здійснюється контролюючим органом щодо дотримання норм законодавства з питань регулювання обігу готівки, порядку здійснення платниками податків розрахункових операцій, ведення касових операцій, наявності ліцензій, свідоцтв, у тому числі про виробництво та обіг підакцизних товарів, дотримання роботодавцем законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками (найманими особами).

Отже, фактична перевірка здійснюється без попередження платника податків, за місцем провадження діяльності та охоплює лише чітко визначене ПКУ коло питань (обіг готівки, розрахункові операції, касові операції, наявність ліцензій та свідоцтв, питання укладання трудового договору та оформлення трудових відносин).

У разі здійснення перевірки за іншими питаннями, ніж передбачено у пп. 75.1.3 ПКУ, така перевірка не може вважатись фактичною, а відтак, податковий орган має повідомити платника податків про проведення такої перевірки не пізніше ніж за 10 календарних днів до її початку у спосіб визначений п. 77.4 ПКУ.

Донецький окружний адміністративний суд в Рішенні від 09.08.2021 по справі №200/2024/21-а зазначає, «Порушення порядку повідомлення про проведення перевірки є протиправним, а також підставою для недопущення посадових (службових) осіб контролюючого органу до проведення документальної виїзної або фактичної перевірки».

Підстави для проведення фактичної перевірки

Фактична перевірка може проводитися на підставі рішення керівника (його заступника або уповноваженої особи) контролюючого органу, оформленого наказом, копія якого вручається платнику податків або його уповноваженому представнику, або особам, які фактично проводять розрахункові операції, під розписку до початку проведення такої перевірки (п. 80.2 ПКУ).

Податковий кодекс містить вичерпний перелік підстав, наявність однієї з яких може спричинити проведення фактичної перевірки (п. 80.2.1 – 80.2.7 ПКУ):

  • у разі коли за результатами перевірок інших платників податків виявлено факти, які свідчать про можливі порушення платником податків законодавства щодо виробництва та обігу підакцизних товарів, здійснення платником податків розрахункових операцій, ведення касових операцій, наявності патентів, ліцензій та інших документів, контроль за наявністю яких покладено на контролюючі органи, та виникає необхідність перевірки таких фактів;

  • у разі наявності та/або отримання в установленому законодавством порядку інформації від державних органів або органів місцевого самоврядування, яка свідчить про можливі порушення платником податків законодавства, контроль за яким покладено на контролюючі органи, зокрема, щодо здійснення платниками податків розрахункових операцій, у тому числі із забезпеченням можливості проведення розрахунків за товари (послуги) з використанням електронних платіжних засобів, ведення касових операцій, наявності патентів, ліцензій, та інших документів, контроль за наявністю яких покладено на контролюючі органи, виробництва та обігу підакцизних товарів;

  • письмового звернення покупця (споживача), оформленого відповідно до закону, про порушення платником податків установленого порядку проведення розрахункових операцій, у тому числі незабезпечення можливості проведення розрахунків за товари (послуги) з використанням електронних платіжних засобів, касових операцій, патентування або ліцензування;

  • неподання суб’єктом господарювання в установлений законом строк обов’язкової звітності про використання реєстраторів розрахункових операцій та/або програмних реєстраторів розрахункових операцій, розрахункових книжок та книг обліку розрахункових операцій, подання їх із нульовими показниками;

  • у разі наявності та/або отримання в установленому законодавством порядку інформації про порушення вимог законодавства в частині виробництва, обліку, зберігання та транспортування спирту, алкогольних напоїв, тютюнових виробів та рідин, що використовуються в електронних сигаретах, і пального та цільового використання спирту платниками податків, обладнання акцизних складів витратомірами-лічильниками та/або рівномірами-лічильниками, та/або масовими витратомірами, а також здійснення функцій, визначених законодавством у сфері регулювання виробництва і обігу спирту, алкогольних напоїв, тютюнових виробів, рідин, що використовуються в електронних сигаретах, пального;

  • у разі виявлення за результатами попередньої перевірки порушення законодавства з питань, визначених у пункті 75.1.3 Податкового кодексу України;

  • у разі наявності та/або отримання в установленому законодавством порядку інформації про використання праці найманих осіб без належного оформлення трудових відносин та виплати роботодавцями доходів у вигляді заробітної плати без сплати податків до бюджету, а також здійснення фізичною особою підприємницької діяльності без державної реєстрації.

Волинський окружний адміністративний суд в Рішенні від 20.06.2023 по справі №140/5827/23 посилаючись на правові висновки, викладені у постанові Верховного суду від 11.05.2023 по справі №500/5559/21 зазначає, що «… формулювання конкретного змісту наказу є дискрецією контролюючого органу, однак з обов’язковим дотриманням вимог норм абзацу третього пункту 81.1 статті 81 ПК України щодо змісту наказу про проведення перевірки. При встановленні однією правовою нормою декількох самостійних підстав для проведення перевірки, конкретна з них не обов’язково має бути сформульована тотожно до змісту правової норми, якою ця підстава встановлена, проте повинна бути чітко визначена та відповідати правовій нормі.»

Волинський окружний адміністративний суд в Рішенні від 31.08.2023 по справі №140/12120/23 зазначив, «Судом встановлено, що як підставу для проведення фактичної перевірки ТОВ у наказі від 26.12.2022 №2327-п зазначено підпункт 80.2.5 пункту 80.2 статті 80 ПК України.

При цьому, суд звертає увагу на те, що під поняттям “підстава” розуміється не нумераційне позначення підпункту статті 80 ПК України, а обставини, які в цих підпунктах розкриваються та мають об’єктивно існувати. Іншими словами під “підставою” у пункті 80.2 статті 80 ПК України необхідно розуміти не порядковий номер підпункту пункту статті, а безпосередньо інформацію, відомості та інші обставини, що обумовили необхідність застосування певної норми.

На думку суду, для призначення та проведення фактичної перевірки платника податків не достатньо зазначення номера підпункту статті ПК України, особливо якщо такий пункт містить декілька обґрунтувань для проведення перевірки.

Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 08.09.2020 у справі №640/21536/19, від 22.09.2020 у справі №520/1304/2020 від 05.03.2019 у справі №820/4893/18, від 11.06.2019 у справі №1440/2045/18.

Приймаючи наказ про проведення фактичної перевірки позивача від 26.12.2022 №2327-п податковий орган лише обмежився посиланнями на норми чинного законодавства, в тому числі норми ПК України, якими визначено підстави для проведення фактичної перевірки платника податків, але, при цьому, відповідач жодним чином не обґрунтував, що саме зумовило необхідність проведення перевірки цього підприємства, наявність (отримання) якої саме інформації стало приводом для її проведення.

Зі змісту наказу від 26.12.2022 №2327-п про призначення перевірки не вбачається, яку саме інформацію про порушення платником податків тих вимог законодавства, що підпадають під предмет фактичної перевірки, отримано ГУ ДПС у Волинській області, що стала у подальшому підставою для прийняття наказів про проведення фактичних перевірок.

Крім того, у вказаному наказі відсутні будь-які посилання на конкретні (фактичні) підстави призначення перевірки, крім посилання на норми, що їх регулюють; у наказі не відображено у рамках яких заходів ГУ ДПС у Волинській області встановлено невідповідність діяльності товариства вимогам чинного законодавства; на підставі яких відомостей або документів (дата, номер, підпис уповноваженої особи) були встановлені факти сумнівності; сумнівність яких саме операцій (дата операції, характер та наслідки такої операції та інші докази вчинення таких операцій, показання свідків, працівників) була встановлена податковим органом.

Відповідач не надав належним чином доказів, які б підтвердили, що підставою для прийняття оскаржуваного наказу слугувала інформація про порушення підприємством вимог законодавства. У самому наказі про призначення перевірки, податковий орган не конкретизує суть порушення.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 10.11.2022 у справі №440/1074/21.»

У постанові Шостого апеляційного адміністративного суду від 06.07.2023 по справі №320/9733/22 зазначено: «Відтак, стаття 80 ПК України передбачає вичерпні підстави для проведення фактичної перевірки. Втім, застосовуючи конкретну правову підставу для призначення такої перевірки, у наказі на перевірку контролюючий орган зобов’язаний не тільки зазначити відповідний підпункт пункту 80.2 статті 80 ПК України, але й обґрунтувати (пояснити), які саме фактичні підстави (обставини) зумовлюють необхідність проведення фактичної перевірки.».

Отже, підсумовуючи вищенаведене можна дійти обґрунтованого висновку про те, що при виданні наказу на проведення фактичної перевірки, податковий орган має в обов’язковому порядку зазначити та обґрунтувати принаймні одну або декілька підстав для проведення такої перевірки. Формальне зазначення норми пункту ПКУ не допускається. Наслідком відсутності у наказі на проведення фактичної перевірки конкретних підстав та їх обґрунтування – є відмова у допуску посадових осіб податкового органу до початку фактичної перевірки.

Порядок допуску до фактичної перевірки

Пунктом 81.1 ПКУ передбачено, що посадові особи контролюючого органу мають право приступити до проведення документальної виїзної перевірки, фактичної перевірки за наявності підстав для їх проведення, визначених цим Кодексом, та за умови пред’явлення або надіслання у випадках, визначених цим Кодексом, таких документів:

  • направлення на проведення такої перевірки, в якому зазначаються дата видачі, найменування контролюючого органу, реквізити наказу про проведення відповідної перевірки, найменування та реквізити суб’єкта (прізвище, ім’я, по батькові фізичної особи – платника податку, який перевіряється) або об’єкта, перевірка якого проводиться, мета, вид (документальна планова/позапланова або фактична), підстави, дата початку та тривалість перевірки, посада та прізвище посадової (службової) особи, яка проводитиме перевірку. Направлення на перевірку у такому випадку є дійсним за наявності підпису керівника (його заступника або уповноваженої особи) контролюючого органу, що скріплений печаткою контролюючого органу;

  • копії наказу про проведення перевірки, в якому зазначаються дата видачі, найменування контролюючого органу, найменування та реквізити суб’єкта (прізвище, ім’я, по батькові фізичної особи – платника податку, який перевіряється) та у разі проведення перевірки в іншому місці – адреса об’єкта, перевірка якого проводиться, мета, вид (документальна планова/позапланова або фактична перевірка), підстави для проведення перевірки, визначені цим Кодексом, дата початку і тривалість перевірки, період діяльності, який буде перевірятися. Наказ про проведення перевірки є дійсним за наявності підпису керівника (його заступника або уповноваженої особи) контролюючого органу та скріплення печаткою контролюючого органу;

  • службового посвідчення осіб (належним чином оформленого відповідним контролюючим органом документа, що засвідчує посадову (службову) особу), які зазначені в направленні на проведення перевірки.

Відповідно до пункту 81.1 ПКУ, непред’явлення або не надіслання у випадках, визначених цим Кодексом, платнику податків (його посадовим (службовим) особам або його уповноваженому представнику, або особам, які фактично проводять розрахункові операції) цих документів або пред’явлення зазначених документів, що оформлені з порушенням вимог, встановлених цим пунктом, є підставою для недопущення посадових (службових) осіб контролюючого органу до проведення документальної виїзної або фактичної перевірки.

Отже, перед початком фактичної перевірки посадові особи контролюючого органу мають пред’явити: 1) направлення на перевірку (під підпис про ознайомлення); 2) наказ про проведення перевірки (копія якого вручається платнику податків або його уповноваженому представнику, або особам, які фактично проводять розрахункові операції під розписку до початку проведення такої перевірки); 3) службові посвідчення. Відсутність бодай одного з перелічених документів не дає право посадовим особам розпочати перевірку.

Окрім наявності та пред’явлення перед початком перевірки документів визначених п. 81.1 ПКУ, податкове законодавство наводить конкретні вимоги до змісту цих документів. У разі якщо направлення на перевірку та/або наказ про проведення перевірки не містить даних та інформації визначеної в ПКУ – це також може бути підставою для відмови у допуску до перевірки з відповідним зазначення таких причин в акті.

При цьому, платник податків має право відмовити у допуску посадових осіб податкового органу до перевірки, про що останні мають скласти відповідний акт (п. 81.2 ПКУ), із зазначенням заявлених причин відмови, один примірник якого вручається під підпис, відразу після його складання, платнику податків та/або уповноваженій особі платника податків.

Волинський окружний адміністративний суд в Рішенні від 31.08.2023 по справі №140/12120/23 зокрема зазначив, «Нормами ПК України, з дотриманням балансу публічних і приватних інтересів, встановлені умови та порядок прийняття контролюючими органами рішень про проведення перевірок. Лише їх дотримання може бути належною підставою наказу про проведення перевірки. Невиконання цих вимог призводить до визнання перевірки незаконною та відсутності правових наслідків такої. Таким чином, у випадку незаконності перевірки, прийнятий за її результатами акт індивідуальної дії підлягає визнанню протиправним та скасуванню.

Аналогічна правова позиція висловлена колегією суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України у постановах від 16.02.2016 у справі №826/12651/14, від 27.01.2015 у справі №21-425а14 та у постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 17.01.2018 у справі №1570/7146/12, від 24.10.2018 у справі №808/1746/15 та від 04.02.2019 у справі №807/242/14.».

Крім того, наказ на проведення перевірки є індивідуальним правовим актом може бути оскаржений платником податку до початку такої перевірки.

Це також підтверджується позицією Полтавського окружного адміністративного суду в Рішенні від 17.11.2023 по справі №440/1442/23, суд зазначив: «Отже, наказ є індивідуальним правовим актом, який вичерпує дію з проведенням перевірки. У зв’язку з цим наказ може бути самостійним предметом оскарження до початку перевірки, на етапі допуску посадових осіб контролюючого органу до перевірки.

Аналогічна за змістом правова позиція висловлена Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 08.09.2021 у справі №816/228/17, відповідно до якої у разі, якщо контролюючий орган був допущений до проведення перевірки на підставі наказу про її проведення, то цей наказ як акт індивідуальної дії реалізовано його застосуванням, а тому його оскарження не є належним та ефективним способом захисту права платника податків, оскільки скасування наказу не може призвести до відновлення порушеного права.».

Окрема думка, висловлена суддями Великої Палати Верховного Суду на постанову Великої Палати Верховного Суду від 08.09.2021 по справі №816/228/17 (провадження №11-109апп21) вказує, що «… на час касаційного перегляду справи вона не може оминути наявності правового висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду у складі Судової палати з розгляду справ щодо податків, зборів, інших обов`язкових платежів Касаційного адміністративного суду від 21 лютого 2020 року, одним зі спірних у якій було питання щодо можливості скасування наказу про призначення перевірки після її проведення (справа №826/17123/18) й ухвалення рішення, яке йому суперечитиме.

У цьому рішенні судова палата Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду фактично відступила від попередньої практики Верховного Суду про те, що саме на етапі допуску до перевірки суб`єкт господарської діяльності може поставити питання про необґрунтованість її призначення та проведення, реалізувавши своє право на захист від безпідставного здійснення податкового контролю щодо себе; водночас допуск до перевірки нівелює правові наслідки процедурних порушень, допущених контролюючим органом при призначенні та проведенні відповідної виїзної або фактичної перевірки.».

Отже, законність проведення фактичної перевірки податковим органом може бути дотримана лише у разі виконання всіх вимог передбачених Податковим кодексом України щодо наявних належних підстав, та змісту виданого наказу про проведення такої перевірки. У разі складання наказу на проведення перевірки з порушенням законодавчих норм, він може бути самостійним предметом оскарження в судовому порядку.

Строки проведення та документальне оформлення результатів фактичної перевірки

Тривалість фактичних перевірок, не повинна перевищувати 10 діб (п. 82.3 ПКУ). Продовження строку таких перевірок здійснюється за рішенням керівника (його заступника або уповноваженої особи) контролюючого органу не більш як на 5 діб.

Підставами для подовження строку перевірки є:

  • заява суб’єкта господарювання (у разі необхідності подання ним документів, які стосуються питань перевірки) (пп. 82.3.1 ПКУ);

  • змінний режим роботи або підсумований облік робочого часу суб’єкта господарювання та/або його господарських об’єктів (пп. 82.3.2 ПКУ).

При проведені фактичної перевірки не може бути застосована процедура її зупинення за ініціативи податкового органу, оскільки така процедура передбачена лише для документальної планової або позапланової перевірки платника податків, крім платника податків – суб’єкта малого підприємництва (п. 82.4).

Отже, тривалість фактичної перевірки не може перевищувати 10 діб та не може бути зупинена податковим органом. Продовження строків фактичної перевірки можливо лише за заявою платника податків (СГ) поданого не пізніше останнього дня такої перевірки на підставі відповідного наказу податкового органу (Рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 28.08.2023 по справі №280/2776/23, Постанова П’ятого апеляційного адміністративного суду від 15.10.2020 по справі №420/1546/20).

Результати проведення фактичних перевірок оформлюються у формі акта або довідки,

які підписуються посадовими особами контролюючого органу та платниками податків або їх законними представниками (у разі наявності). У разі встановлення під час перевірки порушень складається акт. Якщо такі порушення відсутні, складається довідка (п. 86.1 ПКУ).

Акт (довідка), складений за результатами перевірки та підписаний посадовими особами, які проводили перевірку, або особами, уповноваженими на це у встановленому порядку, у строки, визначені цим Кодексом, надається платнику податків або його законному представнику, який зобов’язаний його підписати.

Акт перевірки – документ, який підтверджує факт проведення перевірки та відображає її результати. Акт перевірки – не є заявою або повідомленням про вчинення кримінального правопорушення щодо ухилення від сплати податків.

Строк складення акта (довідки) про результати перевірки не зараховується до строку проведення перевірки.

У разі незгоди платника податків з висновками акта (довідки) такий платник зобов’язаний підписати такий акт (довідку) перевірки із запереченнями, які він має право надати разом з підписаним примірником акта (довідки) або окремо у строки, передбачені Податковим кодексом.

Акт (довідка) про результати фактичних перевірок, складається у двох примірниках, підписується посадовими особами контролюючих органів, які проводили перевірку, реєструється не пізніше наступного робочого дня після закінчення перевірки. Акт (довідка) про результати зазначених перевірок підписується особою, яка здійснювала розрахункові операції, платником податків та його законними представниками (у разі наявності) (п. 86.5 ПКУ).

Документальне оформлення результатів проведення перевірок податковим органом має відповідати вимогам Методичних рекомендацій щодо оформлення матеріалів документальних перевірок податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, та документування виявлених порушень, затверджених наказом Державної податкової служби України від 25.02.2021 №244.

Оскарження результатів фактичної перевірки

У разі незгоди платника податків або його представників з висновками перевірки чи фактами і даними, викладеними в акті (довідці) перевірки, вони мають право подати свої заперечення та додаткові документи і пояснення, зокрема, але не виключно, документи, що підтверджують відсутність вини, наявність пом’якшуючих обставин або обставин, що звільняють від фінансової відповідальності відповідно до цього Кодексу, до контролюючого органу, який проводив перевірку платника податків, протягом 10 робочих днів з дня, наступного за днем отримання акта (довідки).

Такі заперечення, додаткові документи і пояснення є невід’ємною частиною матеріалів перевірки (п. 86.7 ПКУ).

Заперечення до акта перевірки та/або додаткові документи і пояснення, у разі їх подання платником податку у визначеному порядку, розглядаються комісією такого контролюючого органу з питань розгляду заперечень та пояснень до актів перевірок (далі – комісія з питань розгляду заперечень), яка є постійно діючим колегіальним органом контролюючого органу. Склад комісії та порядок її роботи затверджуються наказом керівника контролюючого органу.

Розгляд матеріалів перевірки здійснюється комісією з питань розгляду заперечень контролюючого органу протягом 10 робочих днів, що настають за днем отримання заперечень до акта перевірки та/або додаткових документів і пояснень та платнику податків надсилається відповідь у порядку, визначеному статтею 42 цього Кодексу (пп. 86.7.1 ПКУ).

Отже, платник податків має право подати свої заперечення та додаткові документи і пояснення на акт проведення фактичної перевірки. Додаткові документи та пояснення мають бути розглянуті комісією з питань розгляду заперечень протягом 10 робочих днів, про що платнику податків надсилається відповідь.

Акт фактичної перевірки не підлягає оскарженню в судовому порядку оскільки є документом, який підтверджує факт проведення перевірки та відображає її результати. Акт фактичної перевірки не містить рішення органу владних повноважень – податкового органу яке може бути оскаржене в суді.

Про це також зазначає Сумський окружний адміністративний суд в Рішення від 03.07.2023 по справі №480/5739/22 ,«Оцінку акту перевірки, в тому числі й оцінку дій службових осіб контролюючого органу щодо його складання, викладення у ньому висновків перевірки, суд може надати при вирішенні спору щодо оскарження рішення, прийнятого на підставі такого акту. Водночас саме по собі порушення порядку оформлення акту перевірки у частині обов’язку підписання перевіряючими особами, не може бути підставою для скасування ППР, прийнятого на підставі не підписаного одним із перевіряючих акту перевірки. Але в сукупності з іншими порушеннями може слугувати обставиною для висновку щодо протиправності рішень контролерів.».

Отже, підсумовуючи вищенаведене, алгоритм дій у разі проведення податковими органами фактичної перевірки має бути наступним:

  1. Фактична перевірка проводиться раптово, платник податків не повідомляється завчасно про її проведення, тож намагайтеся завжди дотримуватись законів;
  2. Перед початком фактичної перевірки необхідно перевірити у посадових осіб податкового органу наявність наказу та направлення на проведення такої перевірки, наявність чинних службових посвідчень;
  3. Перевірити наказ та направлення на наявність формальних ознак – підпису начальника (заст. начальника, уповноваженої особи) податкового органу та печатки;
  4. Переконатись, що посадові особи податкового органу, які прийшли на перевірку зазначені в направленні на проведення такої перевірки;
  5. Детально ознайомитись з наказом на проведення фактичної перевірки в якому обов’язково мають бути зазначені всі передбачені ПКУ дані, зокрема, мета, вид перевірки, підстави для проведення перевірки, дата початку і тривалість перевірки, період діяльності, який буде перевірятися. Відсутність хоча б одного із зазначеного переліку даних є підставою для недопущення посадових осіб податкового органу до початку перевірки;
  6. У разі недопущення посадових осіб податкового органу до початку перевірки підписати відповідний Акт із обов’язковим зазначенням причин відмови у допуску до перевірки;
  7. Оскаржити в судовому порядку наказ на проведення перевірки поставивши питання про необґрунтованість її призначення та проведення, реалізувавши своє право на захист від безпідставного здійснення податкового контролю;
  8. У разі відсутності зауважень зазначених у п.п. 5-7, зареєструвати початок проведення фактичної перевірки в Журналі реєстрації перевірок;
  9. Після завершення фактичної перевірки детально ознайомитись з Актом або Довідкою за її результатами, у разі наявності заперечень, підписати Акт із запереченнями та подати протягом 10 робочих днів до податкового органу заперечення до акта перевірки та/або додаткові документи і пояснення;
  10. Протягом 10 робочих днів, що настають за днем отримання заперечень до акта перевірки та/або додаткових документів і пояснень отримати відповідь від комісії з питань розгляду заперечень щодо задоволення заперечень чи залишення результатів Акту перевірки та висновків за її результатами без змін;
  11. Отримати податкове повідомлення-рішення (ППР) прийняте на підставі Акту перевірки;
  12. У разі згоди з ППР – сплатити податкове зобов’язання та штрафні фінансові санкції, пеню;У разі не згоди з ППР – оскаржити його в судовому порядку до адміністративного суду.

 

Використані джерела:
1. Податковий кодекс України від 02.12.2010 №2755-VI;
2. Наказ Державної податкової служби України «Про затвердження Зразка форми акта (довідки) документальної планової/ позапланової виїзної перевірки податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, та Методичних рекомендацій щодо оформлення матеріалів документальних перевірок» від 25.02.2021 №244;
3. Наказ Державного комітету України з питань розвитку підприємництва «Про затвердження форми та Порядку ведення Журналу відвідання суб’єктів підприємницької діяльності контролюючими органами (Журнал реєстрації перевірок)» від 10.08.1998 №18;
4. Актуальна судова практика.

Матеріал підготували Кушнір Богдан Сергійович, адвокат, Голова Комітету НААУ з питань адвокатської практики, Керівник ГО «АдвоБат» та Хуторний Дмитро Володимирович, адвокат, сертифікований аудитор України, Заступник Голови Комітету НААУ з питань адвокатської практики, Директор з оподаткування ТОВ «ПКФ УКРАЇНА».